САМОНАВЧАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЯК ОСНОВА ФОРМУВАННЯ ОРГАНІЗАЦІЙНОЇ РЕЗИЛІЄНТНОСТІ В УМОВАХ ТУРБУЛЕНТНОСТІ

Анотація

У статті обґрунтовано механізм розвитку організаційної резилієнтності на основі характеристик самонавчальної організації, організаційного навчання та управління знаннями в умовах турбулентності. Актуальність дослідження зумовлена необхідністю посилення спроможності організацій не лише реагувати на зовнішні збурення, а й навчатися на основі досвіду, переглядати усталені норми та розробляти нові практики. Систематизовано теоретичні підходи до розуміння самонавчальної організації, організаційного навчання та управління знаннями, зосереджено увагу на взаємозв’язку процесів навчання, знань, організаційних спроможностей і резилієнтності. Визначено функціональну роль основних складових запропонованого механізму. Самонавчальну організацію розглянуто як середовище, що підтримує безперервне навчання, рефлексію та відкритість до змін; організаційне навчання трансформує індивідуальний і колективний досвід у знання; управління знаннями забезпечує їх створення, поширення, інтеграцію та використання; переосмислення усталених уявлень сприяє змінам в організаційному розумінні та діях; удосконалення організаційних практик підтримує формування адаптивних та відновлювальних спроможностей. Запропоновано циклічну модель розвитку резилієнтності, що охоплює сприйняття змін і невизначеності, осмислення досвіду, створення та інтеграцію знань, переосмислення ментальних моделей, оновлення організаційних підходів і закріплення нових практик та організаційних спроможностей. Наукова новизна полягає в інтеграції цих складових у єдиний циклічний механізм, у якому новий досвід, сформований у процесі реагування на збурення та подолання їх наслідків, стає основою для подальшого навчання та адаптації. Запропонований підхід розширює розуміння організаційної резилієнтності – від здатності відновлюватися після порушень до динамічної спроможності навчатися, адаптуватися, оновлюватися та розвиватися в умовах турбулентності. Практичне значення полягає у можливості застосування підходу для вдосконалення практик накопичення і поширення знань, колективного осмислення досвіду, організаційного навчання та інституціоналізації ефективних моделей роботи.