СТРАТЕГІЧНЕ УПРАВЛІННЯ ЛЮДСЬКИМИ РЕСУРСАМИ ОРГАНІЗАЦІЇ: ПАРТИСИПАТИВНЕ ЛІДЕРСТВО ТА КОРПОРАТИВНА КУЛЬТУРА САМООСВІТИ

Анотація

Актуальність дослідження обумовлена недостатнім вивченням умов та факторів, що забезпечують ефективну реалізацію стратегічного управління людськими ресурсами як інструмента досягнення місії організації. Автори статті підкреслюють, що втілення у практику стратегічного підходу до управління персоналом стає однією з найважливіших задач менеджменту. Викликано це тим, що стратегічне управління людськими ресурсами сприяє підвищенню ефективності управління завдяки одержанню синергетичного ефекту. Цього, на думку авторів, можна досягти при високому рівні участі персоналу в ухваленні управлінських рішень. У статті розглядається «стратегічне управління людськими ресурсами» як підхід до управління персоналом, що поєднує цілий комплекс заходів щодо запобігання впливу зовнішнього середовища організації на її діяльність і дозволяє досягти найбільш ефективних результатів за допомогою застосування демократичного підходу до управління, а також корпоративної культури, що заохочує до самонавчання. Автори дійшли висновку, що стратегічне управління людськими ресурсами – досить комплексне явище. Воно передбачає управління на макрорівні та залежить від багатьох зовнішніх та внутрішніх факторів: соціально-економічних, культурних, технічних, політичних, правових, а також від культури, структури організації та лідерства. Представлено авторську модель стратегічного управління людськими ресурсами на базі концептуальної та контекстуальної моделей. На думку авторів, необхідні для реалізації стратегічного управління людськими ресурсами умови формують такі фактори, як партисипативне лідерство та корпоративна культура самоосвіти. Автори підкреслюють, що партисипативний лідерський стиль є найбільш релевантною умовою для втілення стратегічного управління людськими ресурсами, оскільки повністю відповідає його принципам. Запропонована модель, представляє мікрофактори, які впливають на діяльність організації, сприяють формуванню того чи того стилю лідерства, організаційної культури та, як наслідок, застосуванню певних практик управління персоналом. На думку авторів, в умовах економіки знань, коли персонал сприймають як конкурентну перевагу, стратегічне управління людськими ресурсами стає ключовим інструментом досягнення місії організації.